Роботи сучасних українських мисткинь і митців, які експериментують із рухомим зображенням та осмислюють медіа. У добірці: кіноесей («образний щоденник»); стоп-моушн анімація, поєднана з реальними кадрами та історичними світлинами; found photos і симуляція. Програма досліджує тему травми, пам’ятання та свідчення. 

Світло, яке падає, дає змогу зафіксувати зображення на об’єктиві, матриці відеокарти, на плівці. Це світло вихоплює різні «місця пам’яті». Перше з-поміж них — степ, який заполонили люди, відірвані від своїх домівок. У формі кіноесею «Я не там, де ти думаєш, що я є. Я там, де ти впевнений, що мене немає», який сама авторка Salt Salome влучно називає «образним щоденником», — занурення в особисту родинну історію, яка розгортається на тлі масових депортацій народів до Казахстану в першій половині XX століття. У подорожі на «внутрішні території» утворюються складні стосунки часу й простору.

Далі спалахи світла вихоплюють вулиці й площі міста, з яких зникають люди. Ці місця нашаровують складну історію травм, в якій є змога приміряти на себе ролі як жертви, так і агресора, а також осмислити найскладніші сторінки минулого, взяти за них відповідальність. Спалахи показують і яму на піску — масове поховання. «Машина Лемберг», повнометражний фільм Дани Кавеліної, поєднує анімацію з реальними кадрами та історичними світлинами, порушуючи тему львівських погромів червня-липня 1941 року та подальшого розгортання Голокосту в місті. Пам’ять тут — теж пристрій, що перехоплює сигнали з минулого, перетворюючи їх на рухомі образи й звуки забутих голосів. Наратив будує гібридний орган чуття — кібернетичний організм, що ловить ці аналогові сигнали, намагаючись декодувати їх бодай у якесь значення, співмірне людському. Вхідні дані виявляються надмірними для машини свідчення, вона деконструює сама себе та робить спробу змоделювати утопію — світ без насилля і страждань, утім, перезавантажується для отримання нових сигналів. 

Останнє світло — незрозумілого походження. Воно трансформується у вогонь. «Тілесне, чуттєве, екологічне, інфраструктурне сплавляється під цим вогнем і вигорає». Робота мистецького колективу fantastic little splash — досліджує свідчення та пам’ять під час війни, переконливо зміщуючи при цьому фокус із питання документації в бік безперервної колективної емоційної роботи. Пам’ятання та свідчення в 20-ті роки 21 століття — у «висоавтоматизовану фазу розвитку капіталу» — пов’язані перш за все з опосередкованими непрозорими алгоритмами цифрових платформ, виробництвом і споживанням зображень. Скомпресованих, пікселізованих, заблюрених і вигорілих зображень, інструменталізованих сенсорикою кібервійни. На цьому етапі афективні машини утворюють мережі. 

Фільм «див.також» — інтерактивний архів зібраних і знищених зображень війни Росії проти України у 2022–2023 роках та унікальне осмислення невловимої сучасності, зроблене її ж інструментами та реалізоване в рамках резиденції transmediale x Pro Helvetia 2022.