Berlinale Forum Expanded — це незалежна програма Інституту кіно- та відеоарту Arsenal у межах Берлінського міжнародного кінофестивалю, присвячена експериментальному й розширеному кіно, мистецькому рухомому зображенню, відеоарту та кіно- та відеоінсталяціям. Із часу свого заснування у 2006 році Forum Expanded — за задумом, простір для дослідження пористих меж між кіно та іншими видами мистецтва — перетворився на сталу платформу для митців і мисткинь, які працюють із кіно та суміжними медіа, залучаючи сучасні соціополітичні дискурси на межі кінематографічних форм.

Митці, мисткині та кінематографіст(к)и, запрошені до участі у Forum Expanded, мають змогу передати стрічки до кіноархіву та дистрибуції Arsenal. Поряд із власним кінотеатром та фестивальними секціями Berlinale Forum Expanded і Forum ця колекція, яка нині налічує понад 10 000 робіт, є одним із найважливіших проєктів організації. Створена як «живий архів», вона дає змогу працювати з фільмами та їхніми автор(к)ами довше ніж передбачено щорічним графіком фестивальних показів. Саме з цього архіву взяті всі фільми, представлені в межах програми.

Програма «Зустрінемося на дні озера» складається із чотирьох стрічок, представлених на фестивалі в минулі роки й присвячених питанню візуальних, історичних, психологічних та фізичних залишків експлуататорських (гео)політичних формувань. Їхні індивідуальні, глибоко локалізовані проблеми, а також мистецькі підходи — різноманітні. Утім, поєднує їх пошук моментів зламу й непокори, солідарності та підтримки в умовах тривалого пригнічення й насильства. Ці способи спротиву й підриву, долання й виживання знаходимо в осаді на дні стародавніх озер, в уривках теленовин, у скельних утвореннях на крутих гірських схилах і в історіях, розказаних увечері коло багаття. Звертаючись до міфології, історичних досліджень, особистих архівів і колективної дії, митці й мисткині досліджують і перевизначають тріщини та вразливі місця в закам’янілих структурах влади, які в панівних наративах представляють як щось незмінне.

У Never Армандо Лулая спільні зусилля мешканців гірського селища спричиняють символічне переосмислення державної пам’яті. «Ярокамена» Андреса Хурадо пропонує зануритися в історію одного повстання, яку важко знайти в підручниках, але продовжують оповідати з вуст в уста. В «обхідні шляхи: говорячи про монстрів» Деніза Шимшека міфологічний монстр бореться за виживання в озері, що сповнене спогадами про геноцид і вигнання. Насамкінець, «Мун О» Максіма Жан-Батіста простежує колоніальні зв’язки крізь фрагменти з життя батька режисера.